Буддизм
Будда Шакьямуні, Будда нашого часу, жив 2450 тому в умовах надзвичайно розвиненої духовної культури Північної Індії. Він досяг Просвітлення, після чого радісно навчав протягом повних 45 років, оточений обдарованими учнями. Тодішні умови були ідеальними для перевірки та поширення його повчань, і це зумовило сучасне багатство буддійської мудрості та методів. Перед смертю 80-річний Будда сказав:
Я можу померти щасливим. Я не приховав жодного повчання у закритій долоні. Я передав вам усе корисне. Будьте вказуючим на шлях світлом самі собі.
Ці слова свідчать, що вчення Будди спирається на людську зрілість та осмислене життя. Коли Будду запитували, навіщо і чого він вчить, він відповідав: «Я навчаю, тому що ви, як і інші істоти, хочете бути щасливими та уникати страждань. Я навчаю, яким усе є насправді».
Слова Будди тривалий час зберігалися в усній передачі, пізніше були записані в Канджур, який складається з 108 томів і містить 84 000 повчань. Тенджур – це додаткові 254 томи коментарів до слів Будди, складені його досвідченими учнями. Обидва канони переклали мовою Тибету між VII і XIV століттями. Згодомтаким чином склалися три важливі цикли буддійського Вчення: Виная, Сутра та Тантра.
Так з'явилися різні школи, які прагнуть загальної мети: привести тіло, мову і ум істот до стану Будди. Для розвитку людського потенціалу використовують багаторівневі повчання. Оскільки вони охоплюють всі можливі якості ума і ґрунтуються на досвіді, а не на вірі, лише переведення їхнього змісту недостатньо. Тут стає зрозумілою унікальність внеску Будди.
Багато хто на Заході вважає буддизм напрямом філософії. Певною мірою це так, адже повчання Будди є абсолютно логічними. Ясність і свобода думки – ознаки добре розвиненого ума, які зі зростанням особистості також розвиваються. Якщо вчення веде до повної реалізації здібностей людини, насамперед логічного мислення, то чому б не називати буддизм філософією? Проте філософія працює лише на рівні концепцій. Ми використовуємо досконалі аргументи, коли дискутуємо, а потім повертаємо книгу на полицю. Натомість Вчення Будди виходить за межі концепцій.
Воно проводить практичну тривалу трансформацію тіла, мови та ума. Буддизм знайомить людей з повсякденним функціонуванням їхнього ума та пропонує світогляд, який виходить за межі особистісного. Тому Вчення Будди глибоко змінює практиків.
Навіть перші кроки у застосуванні буддійського бачення та методів у своєму житті позбавляють відчуття безпорадної жертви. Ми стаємо впевненими, якщо усвідомлюємо, що всі життєві події підпадають під дію причинно-наслідкового зв'язку, отже, піддаються контролю. Тому ми хочемо дізнатися більше.
Наша усвідомленість зростає, ми діємо зі свого незворушного центру невимушено та плідно, з більшою користю для інших. Оскільки Вчення Будди докорінно змінює всіх, хто практикує, буддизм є чимось більшим, ніж просто філософія.
Чи є буддизм психологиєю? Буддисти, які отримали відповідні настанови, часто говорять про відчутні результати навіть після короткого періоду практики — зростає спокій, задоволеність, внутрішня сила. Тому деякі можуть припустити, що буддійське Вчення – різновид психології.
Але мета цієї вишуканої науки покликана покращити повсякденне життя людей. Усі школи психології прагнуть, щоб суспільство отримувало певну користь від кожного індивіда, щоб ніхто не страждав і не надмірно обтяжував інших протягом 70 або 90 років, тому що саме стільки живуть зараз у західних країнах.
Оскільки вчення Будди веде до подібних результатів, психологія та буддизм мають споріднені цілі. Втім, Вчення Будди йде набагато далі за психологію: воно вказує на те, що жоден зумовлений стан ума не є міцним, що неможливо остаточно довіряти чомусь мінливому. Тим, хто хоче заглянути за відображення в дзеркалі та під хвилі в океані, буддизм вказує на те, що знаходиться між думками і поза ними. Тільки такий досвід відкриває якості, здатні провести істоти крізь старість, хворобу, втрату і навіть смерть.
У цілому «психологія» Будди виходить за межі переживання мінливості. Будда довів, що первинна сутність ума — однакова для всіх істот, вона вільна від якостей, здатних обмежити її у часі та просторі. Він переконливо демонстрував, що обумовленість відносна — це полон мінливих вражень, а всі події та переживання, причини яких не зрозумілі у цьому житті, кореняться у наших вчинках у минулих втіленнях. Відповідно, нинішні думки, слова та вчинки, якщо вони не перетворені та очищені, визначають майбутнє, в якому ми народимося. Цей всеосяжний закон причини та наслідки називається кармою і пояснює все різноманіття зовнішніх та внутрішніх життєвих обставин істот.
Це знання не завжди легко сприймати, особливо у несприятливих умовах. Але Будда свідомо уникав «вказівного пальця» мораліста. Він вчив, що причина страждання — не зло, а базове незнання, яке заважає істотам бачити себе частиною цілого. Позбавляючись його, ми позбавляємося всього негативного, що веде до тривалого щастя, якого так усі прагнуть.
Оскільки стає зрозумілим, що зовнішній та внутрішній світи мінливі та вільні від постійної сутності, можна радісно розслабитись. Вчення свідчить про того, хто переживає. Будда надихає людей до розуміння того, що метою життя не може бути затишне та безглузде існування. Згідно з його повчаннями, життя — це все більш відчутний заклик до розкриття повноти власного потенціалу.
Як тільки люди усвідомлюють закон причини й наслідку і шукають дієвих засобів уникнути власного болю, вони стають здатними накопичити таку кількість гарних вражень, що вже не здатні тримати їх у собі. Перед ними розкривається безмежний потенціал істот та ситуацій, і люди розуміють, що повноцінне життя — це вище блаженство. Щоб ці зусилля були успішними, перш за все, потрібно помітити, як небагато можна зробити для інших, поки власні почуття, слова та вчинки залишаються заплутаними. Тоді зрозумілою стає насолода співчуттям та ясним мисленням поза особистістю. Також людей одразу надихають живі приклади, які переконливо відображають відкриту, грайливу та безмежну сутність ума. Вони просто не можуть дочекатися моменту, коли стануть схожими на таких учителів.
Розуміння того, що в обумовленому світі ніщо не може бути постійним чи справді існувати, оскільки народження і смерть стосуються кожного, що людське прагнення до щастя та спроби уникнути болю однакові скрізь поступово веде до позаособистісного сприйняття. Усі тривожні почуття стають безпідставними, коли ми розуміємо неіснування цілісної стійкої «самості», «я» — в тілі чи умі. Так робиться перший крок, який не є самоціллю, а скоріше подарунком на шляху до загального добра — Звільнення. У цьому стані ілюзія окремого "его" розчиняється, і ми вже не пов'язуємо себе з стражданням. Другий та остаточний етап розвитку — Просвітлення. Це повна реалізація потенціалу розуму, невимушене та свідоме перебування тут і зараз.
Такий інтуїтивний стан проявляється сам собою, якщо концепції, які обмежували, перестають працювати. Коли звичайне мислення «або-або» послаблює свою мертву хватку, виникає простір для ширшого погляду «і те, й інше», і прокидаються незлічені вроджені якості ума.
Існує ще й третій погляд — проголошення буддизму релігією, хоча він суттєво відрізняється від уявлень про релігію у західному суспільстві. Перша принципова відмінність стає зрозуміла, коли ми спробуємо досліджувати саме слово "релігія" (лат. Religio). Значення латинського префікса "re" - "повертати" або "знов", a слово "ligare" означає "пов'язувати" або "поєднувати". Таким чином, це слово описує сутність методу, яким релігії віри Близького Сходу прагнуть знайти свій шлях повернення до чогось досконалого. Релігії досвіду, як буддизм, навряд чи могли б довіряти надійності "відновленого" стану того раю, звідки вже довелося випасти. Адже це означає, що від початку досконалий стан був абсолютним, тому будь-якої миті його можна втратити знову.
З буддійської точки зору, ми завжди були заплутані, тому що ум заплутаний — він, подібно до ока, не може побачити самого себе. Вчення Будди є дзеркалом, яке спонукає ум розпізнати власну природну, досконалу і незалежну від часу сутність і усвідомити себе як єдність суб'єкта, об'єкта та дії, а той, хто досягнув до цього усвідомлення, ніколи його не втратить.
Будда покладався на незалежність, таланти та здібності своїх учнів як на знаряддя для досягнення Просвітлення. Тримаючи перед ними дзеркало свого Вчення, яке несло Визволення та Просвітлення, він показував людям скарби, приховані всередині кожного. Ось чому потенціал Просвітлення кожної істоти називається природою Будди. Якщо немає довіри до цього стану поза особи, немає ні шляху, ні мети.
Чому ж навчав Будда як остаточно істинному? Він пояснював, що непідвладна сутність часу пронизує собою все, знає все і є всьому основою. Абсолютне повинне існувати завжди і всюди і не може бути створене або зруйноване, інакше воно було б зумовлене і відносне.
Простір і багатство потенціалу поширюються межі концепцій «є» чи «ні». Цю повну блаженства істину можна осягнути, якщо створити відповідні умови. Нездатність переживати її у всій повноті чи частково випливає з фундаментальної помилки будь-якого непросвітленого ума — нездатності пізнати себе.
Всі повчання Будди звертаються до природи ума, вони дають засоби досягти повного пробудження. Якщо шукати непохитну та незалежну від часу свідомість, яка дивиться через наші очі, усвідомлює чи переживає явища, не знайдеться нічого стійкого, наявного, фактичного. Ось чому Будда описував сутність розуму як порожнечу. При ньому це розуміли як «порожній від чогось», тому це слово добре підходило для вираження ідеї, усвідомлення, яке ми намагаємося досліджувати, що не має жодної матеріальної основи та жодних певних якостей.
Користуючись цим тлумаченням, порожнечу ніхто не асоціював із «ніщо» чи чорною діркою. Її розуміли швидше так: той, хто переживає, не має ні розміру, ні ваги, ні глибини, ні ширини, ні довжини; ум — не річ, яка може розпастися чи зникнути.
Сучасний математик визначив би суть ума як нейтральний елемент явищ. Вчений говорив би про вроджений потенціал, а ремісник міг би сказати: Це не річ. Для коханця чи воїна, схильних переживати світ як продовження своїх органів почуттів, ум був би відкритим простором.
Ця вказівка на порожнечу як сутність розуму дає глибоку впевненість. Хоча тіла вмирають, думки з'являються і зникають, той, хто переживає, ні народжений, ні створений. Тому ум залишається недосяжним для смерті, розпаду чи зникнення. У своїй сутності він подібний до простору: це непідвладне часу вмістилище. У ньому виникають усі явища, він їх огортає, знає та поєднує між собою. Крім того, немає жодної зовнішньої сили, в яку треба вірити. Кожен повністю відповідальний за власне життя та розвиток. Приклад самого Будди є втіленням кінцевої мети, що може досягти кожен. Якщо пізнати власну сутність за допомогою його повчань, з'являється справжній острівець безпеки, міцна підтримка у повсякденному житті від початку шляху до Просвітлення.
На території Індокитаю, за винятком В'єтнаму, та на Цейлоні прийнятною метою буддійської практики вважається стан Визволення. Цей стан означає позбавлення ілюзії існування тривалого та індивідуального «я». Натомість північні школи буддизму прагнуть повного Просвітлення, повного позбавлення всіх дуалістичних ідей. Саме для досягнення цієї останньої та остаточної мети потрібні філософські та психологічні повчання Будди: так званий Великий шлях і особливо – методи Діамантового шляху. Тут важливість Лами, або Гуру – друга, якому довіряєш, – зростає одночасно з ефективністю.
Вчення Будди — ключ до постійного щастя. Будда з'являється як учитель, захисник чи друг. Користуючись його порадами, можна уникнути страждання, потужно розвиватися та допомагати іншим. Будда обрав найвлучнішу назву для свого Вчення: «Дхарма» на санскриті та «Че» тибетською. На Заході цей термін перекладають так: «Яким все є насправді».
